Жили-були дід і баба, але не було у них дітей, тож жінка попросила свого чоловіка витесати з дерева дитинку, щоб покласти її в колиску і колихати.

Дід зробив це, і вже ввечері баба колихала деревину в колисці. А на ранок там лежав чудовий хлопчик, якого радісні батьки назвали Івасиком-Телесиком.

Хлопчик ріс розумним, красивим і добрим. Одного дня він попросив діда зробити йому човен і весло, щоб рибалити і годувати своїх батьків.

Дід зробив це, і Івасик-Телесик почав той рибалити.

Щодня в обід приходила на берег баба і співала пісню, на яку Івасик приставав до бережка і обідав тим, що йому приносила матуся.

Одного дня побачила Змія, як Івасик-Телесик пристає до берега на голос матусі і вирішила обдурити хлопця та й з'їсти його.

Стала вона на березі співати ту саму пісню, але Івасик не впізнав голос і не пристав до берега.

Тоді кинулась Змія до коваля і попросила його перекувати йому голос на тоненький.

Цього разу Івасик -Телесик пристав до берега, а Змія його схопила і віднесла до себе в ліс, щоб запекти та з'їсти.

Змія попросила свою дочку Зміївну Оленку приготувати хлопчика, а сама кинулась запрошувати гостей.

Але Івасик-Телесик був розумний, і коли Оленка розтопила піч, вдав що не розуміє, як туди залізти і попросив показати йому, а сам закрив піч і сховався на високому яворі.

Повернулася Змія з гостями, смачно вони пообідали, як гадали Івасиком-Телесиком, та й вийшли надвір в траві покачатись, аж бачать - Івасик-Телесик на яворі.

Спробували вони те високе дерево перегризти, та зуби поламали, і кинулись до коваля, щоб їм зуби на залізні перекував.

А тим часом пролітав над деревом табун гусей, і Івасик-Телесик виблагав останнє втомлене гусеня врятувати його, взявши на крила.

Принесло гусеня Івасика- Телесика на рідний двір, а баба саме пиріжків напекла.

Сидять вони з дідом і пиріжки рахують: „Оце тобі, діду, а це - мені.“

А Івасик-Телесик питає: „А мені?“

Почули дід з бабою рідний голосок, кинулись обіймати синочка! Ото було радості!

Аж баба побачила гусеня надворі та й задумала його зловити і спекти, але Івасик-Телесик відмовив матусю, сказав, що те гусеня йому життя врятувало.

Отак і стали вони усі разом жити і радіти.

Žili raz deduško a babička, ale nemali deti. A tak žena požiadala svojho muža, aby jej vyrezal z dreva dieťatko - aby ho mohla položiť do kolísky a kolísať.

Deduško to urobil a večer babička kolísala drevené dieťatko v kolíske. A ráno tam ležal krásny chlapček, ktorého šťastní rodičia pomenovali Ivasik-Telesik.

Chlapec rástol a bol bystrý, krásny a láskavý. Raz poprosil deduška, aby mu vyrobil loď a veslo, aby mohol chytať ryby a živiť svojich rodičov.

Deduško to urobil a Ivasik-Telesik sa hneď vybral na rybačku.

Každý deň na poludnie prišla babička na breh a zaspievala pieseň, po ktorej Ivasik priplával k brehu a zjedol obed, čo mu maminka priniesla.

Jedného dňa uvidela Zmija, ako sa Ivasik-Telesik blíži k brehu za hlasom svojej maminky a rozhodla sa, že chlapca oklame a zje.

Začala na brehu spievať rovnakú pieseň, ale Ivasik nepoznal jej hlas a k brehu nepriplával.

Zmija sa teda vydala ku kováčovi a požiadala ho, aby jej vykoval vysoký hlások.

Tentokrát Ivasik-Telesik k brehu priplával. Zmija ho chytila a odniesla k sebe do lesa, aby ho upiekla a zjedla.

Zmija poprosila svoju dcéru Olenku, aby chlapca upiekla, a sama sa vybrala pozývať hostí.

Ale Ivasik-Telesik bol bystrý, a keď Olenka zakúrila v peci, tváril sa, že nechápe, ako do nej vliezť. Požiadal ju, aby mu to ukázala. Potom sám pec zatvoril a schoval sa na vysokom javore.

Vrátila sa Zmija s hosťami, a ako si mysleli, dobre sa najedli Ivasika-Telesika. Išli sa natiahnuť von do trávy, keď zrazu uvideli Ivasika-Telesika na javore.

Pokúsili sa ten vysoký strom prehrýzť, ale zuby si vylámali, a tak sa vydali ku kováčovi, aby im zuby prekoval na železné.

V tom čase prelietal nad stromom kŕdeľ husí. Ivasik-Telesik poprosil poslednú unavenú húsku, aby ho zachránila a vzala na svoje krídla.

Húska priniesla Ivasika-Telesika na rodný dvor, kde babička práve napiekla koláče.

Sedí s deduškom a počítajú koláče: „Tento je pre teba, deduško, a tento je pre mňa.“

A Ivasik-Telesik sa pýta: „A pre mňa?“

Keď deduško s babičkou počuli Ivasikov hlások, hneď synčeka objali! To bolo radosti!

Babička uvidela vonku húsku a pomyslela si, že ju chytí a upečie. Ale Ivasik-Telesik to mame vyhovoril. Povedal, že tá húska mu zachránila život.

A tak všetci spolu žili a radovali sa.