У замку жили король і королева. Було у них три доньки. Дві старші вже давно були заміжні, а найменша донька ще жила з батьками.

Вона любила гратися зі своєю скляною кулькою в саду біля замку. Співаючи та пританцьовуючи, принцеса підкидала кульку високо вгору й ловила.

Одного разу та кулька впала в глибокий колодязь. Принцеса сіла на край і заплакала.

„Чому ти плачеш, принцесо?“, – хтось озвався до неї. Принцеса озирнулася, але окрім товстої жаби в траві нікого не побачила.

„Жабеня, це ти питаєш?“, — здивувалася вона.

„Так, це я питаю! Чому ти плачеш, принцесо?“ „Моя скляна кулька впала в глибокий колодязь.“ — відповіла вона сумно.

„Я принесу її тобі, якщо ти пообіцяєш, що дозволиш мені їсти з тобою за одним столом і спати у твоєму ліжечку.“ Принцеса одразу ж погодилася.

Жабеня стрибнуло в колодязь і через деякий час віддало їй кульку. Принцеса так зраділа, що навіть не подякувала і побігла додому.

„Зачекай! – жабеня гукнуло їй услід. – Ти мені дещо обіцяла!“ – але принцеса вже не чула його.

Вдома на неї вже чекали з вечерею. Раптом у двері постукали.

Принцеса відчинила двері. За ними сиділо те саме жабеня. Воно було охайним, чистеньким, гарно пахло і носило капелюшок.

Вона злякалася і швидко грюкнула дверима. Але король поцікавився, що її так налякало.

Тож вона почала розповідати батькам, як кулька впала в колодязь, як жабеня його витягло і що вона пообіцяла йому натомість.

Мудрий король пояснив принцесі, що вона повинна виконати все, що пообіцяла жабеняті.

Принцеса впустила жабеня до замку. Жабеня дострибало до стільця й попросило посадити його на нього. Оскільки жабеня не могло дотягнутися до їжі зі стільця, принцесі довелося посадити його на стіл.

„Дай мені свою тарілку“, – попросило жабеня. Принцеса послухалася. Жабеня подякувало їй за їжу, але було втомлене після смачної вечері.

„Віднеси мене до ліжечка“, – каже жабеня через деякий час. Принцесі це не сподобалося, але вона послухалася.

„Ще поцілуй мене на добраніч“, – квакнуло жабеня. Дівчина злякалася, але коли побачила, що жабеня сумно дивиться на неї, заплющила очі й поцілувала його.

Коли вона знову розплющила очі, то була здивована. На ліжку біля неї сидів молодий і вродливий парубок. Він назвався королевичем і розповів їй про те, як його колись прокляла відьма.

Принцеса закохалася в нього з першого погляду.

Незабаром відбулося велике весілля, і принцеса поїхала з королевичем до його королівства.

Na zámku žil kráľ s kráľovnou. Mali tri dcéry. Dve staršie už boli dávno vydaté a tá tretia, najmladšia, bola ešte stále doma.

Rada sa v zámockej záhrade hrala so svojou sklenenou guľou. Hádzala ju do výšky a potom ju zasa chytala, pri tom si spievala a tancovala.

Raz jej ale guľa spadla priamo do hlbokej studne. Sadla si na jej okraj a rozplakala sa.

„Prečo plačeš, princezná?“ ozvalo sa. Rozhliadla sa okolo seba, ale okrem tučného žabiaka v tráve nikoho nevidela.

„To si sa pýtal ty, žabiačik?“ divila sa.

„Áno, to som sa pýtal ja! Prečo plačeš, princezná?“ „Moja sklenená guľa spadla do hlbokej studne,“ povedala smutne.

„Ja ti ju prinesiem, keď mi sľúbiš, že ma necháš jesť s tebou pri stole a spať vo svojej postielke.“ Dievčina hneď súhlasila.

Žabiak skočil do studne a o chvíľu jej guľu podal. Mala takú radosť, že mu ani nepoďakovala a utekala domov.

„Počkaj!“ volal za ňou žabiak. „Niečo si mi sľúbila!“ Ale princezná ho už nepočula.

Doma už na ňu čakali s večerou. Naraz sa ozvalo klopanie na dvere.

Princezná otvorila dvere. Za nimi sedel známy žabiak. Bol upravený, čistý, voňal a na hlave mal klobúk.

Naľakala sa a rýchlo zabuchla dvere. Tatka kráľa však zaujímalo, čo ju tak vystrašilo.

Tak začala rodičom rozprávať, ako jej spadla guľa do studne, že ju žabiak vytiahol a čo mu za to sľúbila.

Múdry kráľ jej vysvetlil, že musí splniť všetko, čo mu sľúbila.

Princezná pustila žabiaka do zámku. Ten doskákal k stoličke a požiadal ju, aby ho na ňu posadila. Pretože zo stoličky na jedlo nedosiahol, musela ho posadiť až na stôl.

„Podaj mi svoj tanier,“ požiadal žabiak. Dievčina ho poslúchla. Poďakoval za jedlo, ale po chutnej večeri bol unavený.

„Vezmi ma do postieľky,“ hovorí žabiak po chvíli. Princeznej sa to nepáčilo, ale poslúchla ho.

„Ešte božtek na dobrú noc,“ zakvákal žabiak. Dievčina sa naľakala, ale keď uvidela, ako sa na ňu smutne pozerá, zavrela oči a pobozkala ho.

Keď znovu otvorila oči, bola prekvapená. Na posteli vedľa nej sedel mladý a krásny muž. Povedal, že je princ a rozprával jej o tom, ako ho kedysi zakliala čarodejnica.

Princezná sa do neho na prvý pohľad zamilovala.

Čoskoro bola veľká svadba a princezná odišla s princom do jeho kráľovstva.